Неділя, 05.05.2024, 21:52
Вітаю Вас Гість | RSS

КЗ "Партизанська ЗОШ I-III ступенів"

Категорії розділу
Друзі сайту
http://kotlyar1966.at.ua
Сайт вчителя англійської мови Котляр Людмили Миколаївни
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Корисно прочитати

До Дня народження Петра Григоренка

До Дня народження Петра Григоренка

 

Петро Григорович Григоренко

Народився

16 жовтня 1907
БорисівкаБердянський повіт,Таврійська губерніяРосійська імперія

Помер

21 лютого 1987 (79 років)
Нью-ЙоркСША

Поховання

Цвинтар Саут-Баунд-Брук

Громадянство

 СРСР
 США

Національність

українець

Діяльність

Правозахисник і письменник

Відомий

дисидент і правозахисник, один із засновників Української Гельсінської групи

Alma mater

Харківський технологічний інститут
Академія Генерального штабу

Звання

 Генерал-майор

Партія

Комуністична партія Радянського Союзу

Нагороди

Нагороди України:

 

Нагороди СРСР:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Медіафайли у Вікісховищі

 

Петро́ Григо́рович Григоре́нко (16 жовтня 1907БорисівкаБердянський повітТаврійська губернія — 21 лютого 1987,Нью-Йорк) — радянський генерал-майор, українець, правозахисник.
Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 році за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках». З1977 року проживав у США. Помер у Нью-Йорку, спочиває на українському цвинтарі у Саут-Баунд-Бруці в штаті Нью-Джерсі.

Зміст

·         1Біографія

·         2Вшанування пам'яті

·         3Нагороди

·         4Творчий спадок

·         5Література та джерела

·         6Примітки

Біографія

Петро Григорович Григоренко народився в селі Борисівці (тепер село Борисівка Приморський район Запорізька область). Навчався в Харківському технологічному інститутіМосковській військово-технічній академії (1931—1934 роки), Академії Генерального штабу (1937—1939 роки). Служив у Червоній армії на Далекому Сході, в 1942—1945 роках. командував дивізією. Учасник боїв на річці Халхин-Гол (1939 роки), брав участь у радянсько-німецькій війні у 1941—1945 роках. У 1945—1961 роках — викладач Військової академії імені Фрунзе (Москва). Генерал-майор.

У 1938 році домігся прийому у генерального прокурора А. Я. Вишинського, на якому розповів про зловживання представників органів НКВС в Запоріжжі — інформацію йому надав брат Іван, якого було заарештовано за політичними звинуваченнями, але потім звільнено. Після цієї розмови низку організаторів репресій в Запоріжжі самих було заарештовано. Пізніше Григоренко писав:

Тільки через багато років я зрозумів, що справа кінчилася, на моє повне задоволення, тільки завдяки тому, що моя заява за часом збіглося зі зміною верховної влади в НКВС. Це вже діяла берієвська мітла. І мела вона в першу чергу тих, хто «нечисто» працював, хто допустив розголошення внутрішніх таємниць НКВС. Я не розумів також того, що сам ходив в цей час по вістрю ножа.

У 1961 році виступив із критикою сталінізму та політики М. Хрущова. 1963 року створив Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що 1964 року був позбавлений звання, нагород та пенсії. У 1964—1965 і 1969—1974 роках зазнавав переслідувань, перебував на примусовому психіатричному лікуванні, неодноразово заарештовувався, був позбавлений роботи. У травні 1976 року став членом-засновником Московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Через свого близького товариша Миколу Руденка сприяв утворенню 9 листопада 1976 року в Києві Української Гельсінської групи.

Першою постаттю у дисидентському русі середини 1970-х років у Москві був академік, автор водневої бомби Андрій Сахаров. Влада не сміла його арештувати і терпіти не могла, тому десь 1973 року вивезла з Москви до Нижнього Новгорода під нагляд КДБ.

 

У цей час генерал Григоренко стає центром дисидентства Радянського Союзу, координатором діяльності Української та Московської гельсінських груп. Оскільки радянська влада не була зацікавлена у виконанні нею гуманітарної частини Заключного акту Гельсінської наради, розпочалися репресії стосовно членів гельсінських груп.

Григоренка у листопаді 1977 року спровадили за кордон, нібито на операцію, а потім позбавили громадянства і заборонили повертатися вСРСР. Помер Петро Григорович на вигнанні у США 1987 року, не доживши 4 роки до проголошення України незалежною державою.

Вшанування пам'яті

 В 2016 році в рамках закону про декомунізацію в Україні головна вулиця с.Новопавловка(Партизани) перейменована на честь П.Г.Григоренка.1997 року Президентом РФ Борисом Єльциним підписаний указ «Про увіковічнення пам'яті Григоренка П. Г.», а також було видано указ про (посмертне) нагородження генерала Петра Григоренка орденом «За мужність» І ступеня. Цим указом його також визнано політв'язнем, скасовано неправдивий діагноз «психопатія», поставлений радянською каральною психіатрією, а також поновлено його генеральське звання, усі регалії та нагороди.

 

Ювілейна монета на честь Петра Григоренка

У Львові на честь Петра Григоровича назвали площу, а в Києві та Харкові — проспект. Також вулиця Петра Григоренка існує в Кодимі. УСімферополі на Радянській площі в травні 1999 року урочисто відкрито пам'ятник безкомпромісному «бунтівному» радянському генералу-правозахиснику.

У спогадах писав про себе:

Я прожив довге і складне життя, пережив часи смутні, бурхливі і страхітливі, заглядав смерті в очі. Був свідком руйнувань і пробудження; стрічався я з безліччю людей, дошукувався, захоплювався, помилявся і прозрівав, жив серед людей і для людей, покладався на їхню допомогу, послуговувався їхніми добрими порадами й повчаннями, багато з яких дуже позначилися на моєму житті, вплинули на формування його. І ця книга переважно про них, цих людей.

Нагороди

·         Орден «За мужність» I ступеня (посмертно) (17 жовтня 1997) — за мужність і самопожертву, виявлені при відстоюванні прав людини, активну участь у правозахисному русі[1].

Творчий спадок

Автор спогадів «В підпіллі можна зустріти тільки щурів», що вийшли французькою, англійською, російською та українською мовами.

·         Генерал Петро Григоренко: Спогади, статті, матеріали / Упоряд. та передм. О. Обертаса. — К.: Смолоскип, 2008. — 832 с.

·         Григоренко П. Спогади. — К.: Україна, 2007. — 664 с.

Література та джерела

·         Львова Ірина. Бунтар, батько української демократії. // Експрес. — 2012. — 1–8 листоп. — С. 19.

·         Зінкевич О. Григоренко Петро // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, співред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк; Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 182.

·         Газета «День». — 2007. — 13 жовт.

·         Газета «Музеї України»

·         Петро Григоренко. В подполье можно встретить только крыс. (рос.)

·         Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

1.  Указ Президента України від 17 жовтня 1997 року № 1155/97 «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом "За мужність"»

 

 

 

 

Категорія: Корисно прочитати | Додав: Admin (19.10.2016)
Переглядів: 436 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук

Copyright MyCorp © 2024
Зробити безкоштовний сайт з uCoz